Иисус, услышав это, сказал ему: не бойся, только веруй
Однажды страшный сон приснился мне в ночи
Как-будто я спасён, как уголь из печи
Как-будто все дела, что на земле вершил
До чёрного до тла святой огонь спалил !
Так явно было всё : кровавый пот со лба
И ужас, что трясёт негодного раба
Я осознал в тот миг : душа моя пуста
Всё то, чего достиг, противно для Христа
Не понял суть вещей, хоть прожил нелегко
Промазал жизнью всей в плотское молоко
Старался не грешить, да библию читал
А вот освободить себя Христу не дал
Спаситель говорил : спасёшся, только верь
Но разум мой вторил : слова Его проверь
Свободный выбор свой ты должен уважать
Советуйся со мной, как правильно спасать
Не бойся, ТОЛЬКО верь ! Открылись вдруг глаза
Скулил я словно зверь, не зная что сказать
Не бойся, ТОЛЬКО верь ! Я «только» упустил
Спасенья Божью дверь делами завалил
Проснулся весь в слезах : Господь, но как же быть ?!
Запутался в делах, хотя Тебе служить
Не бойся, ТОЛЬКО верь ! Вот главное из дел
Им все другие мерь. Оно лишь твой удел.
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 4884 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
